gototop

Новые статьи

Черемшанский Б.М. Описание Оренбургской губернии (раздел «Рыболовство»)
Рыбная ловля составляет одну из важнейших отраслей промышленности исключительно только у казаков Уральскаго войска. Она производится на низовьях р. Урала и... Читать далее...
1582 г. Откупная грамота крестьянам Грише Крячкову и Михалку Дурнину, на сбор десятой рыбы с рыбных промыслов на реке Варзуге
312. — 1582 Февраля 7. Откупная грамота крестьянам Грише Крячкову и Михалку Дурнину, на сбор десятой рыбы с рыбных промыслов на... Читать далее...
Разаускас Д. Мифологическая составляющая славянской ихтиологической терминологии
The author discusses the Slavic ichthyological terminology which is either directly connected with some well-known mythological beings or indicates a... Читать далее...

Бойко В.В. Розвиток рибальства у Таврійській губернії у другій половині XIX – на початку ХХ ст.

На основі маловідомих архівних та опублікованих джерел проаналізовано рівень, умови і результати розвитку рибальського промислу в Таврійській губернії у другій половині XIX – на початку ХХ ст., визначено причини виснаження рибних ресурсів Азовського та Чорного морів на початку ХХ ст.
Ключові слова: Таврійська губернія, рибальство, морські промисли.
 
Промислове рибальство та переробка риби й інших морепродуктів займає не останнє місце в структурі економіки сучасної України. Проте, якщо сьогодні будь-яка країна, маючи великі риболовні судна, може вести цей промисел у відкритих морях чи океанах, у другій половині XIX – на початку ХХ століття ситуація складалася інакше. Тоді ловіння риби велося виключно біля берегів і залежало від ресурсного потенціалу того чи іншого моря або річки. Таврійська губернія з декількох сторін омивалася берегами Чорного та Азовського морів, її територією текло Дніпро, розгалужуючись у гирлі на декілька рукавів. Їхні води були надзвичайно багатими на різноманітну рибу, тож не дивно, що рибальство займало чільне місце в заняттях населення прибережних сіл і міст. Воно також мало певне значення і у формуванні експортного потенціалу регіону. З цієї точки зору дослідження рибальських промислів Півдня України є актуальним і цікавим.
У дорадянський період за вказаною темою було видано досить багато робіт. Завідуючий Севастопольською біологічною станцією С.Зернов, доповідаючи Таврійському губернському земському зібранню у грудні 1902 року про результати дослідження рибальства в губернії, вказував на принаймні 85 робіт, які були ним вивчені. Одним з перших дослідників рибальства у Чорному та Азовському морях був М.Я.Данилевський, який працював у губернії протягом 1863-1864 рр.[1]. Книга самого Зернова була опублікована у 1903 році як додаток до журналів засідань Таврійського губернського земства[2]. Серед інших робіт можемо назвати також праці М.Зінченка[3], В.Ієнтча[4], П.Шмідта[5] та ін. У радянський період історико-економічний аспект теми дослідникам став майже нецікавим. Із спеціальних робіт можна вказати лише на статтю В.Фрейберга, опубліковану ще у 1929 році[6].
68
Таким чином, метою даної статті є аналіз рибальського промислу в Таврійській губернії, умов і результатів його розвитку у другій половині XIX – на початку ХХ століття.
Про розвиток рибальства у Таврійській губернії протягом 60-х років XIX століття свідчать наступні дані. У 1861 році через Феодосійський порт було вивезено понад 8 тисяч пудів засолених оселедців; того ж року було завезено 805 риболовних сіток[7,арк.2,5]. У 1869 році член Таврійської губернської земської управи С.О.Ашер повідомляв, що з Криму щороку вивозилось у середньому понад 70 тисяч пудів риби та ікри[8,с.60]. У західній частині Азовського моря головним промислом було ловіння червоної риби (білуги, осетра, севрюги) на крючки без наживки. Воно було зосереджене на косах Бердянській, Обитічній, Федотовій, на Бирючому острові, Арабатській стрілці та по північному берегу Керченського півострова. Експедиція К.Данилевського на Бердянській косі у 1864 році нарахувала 12 крючкових закладів з 12 човнами; на Обитічній – 3 заклади; на Федотовій та Бирючому острові – 2; на Арабатській косі – 8 закладів. Біля Генічеська ловили дрібну кефаль та лобанів, а у Керченській протоці головним промислом завжди був оселедцевий. Данилевський вказував на те, що оселедців там ловили майже виключно неводами, тоді як у Норвегії переважало ловіння ставними сітками. У 1863 році під Керчю працювало 15-20 неводних артілей по 10-25 рибалок у кожній. Розмір невода коливався у межах від 120 до 500 сажень у довжину, сягаючи іноді 650 сажень. До верхньої підбори невода закріплювали балберки, які його підтримували, а до нижньої у якості грузил підвішували свинцеві таші. До кожного крила за допомогою «кляч», тобто розпірних кілків, прив’язували довгі мотузки, зв’язані із частин, що називались кінцями, довжиною по 75 сажень кожен. Один до одного вони чіплялися петлею, яку легко можна було відв’язати після використання кінця. Таких кінців нав’язували залежно від розміру невода по 2-4 до одного крила, яке залишалося на березі, та по 9-12 – до іншого. Так виглядав звичайний невод для лову оселедців. Тоді ж для ловіння кефалі та скумбрії облаштовували підйомні заводи – «караваї», яких протягом 60-х років налічувалось 9 по всьому узбережжю від Керчі до Каркінітської затоки[1,с.208-210,221;2,с.5,8-11,14-15].
На Південному березі Криму поблизу Алушти, Кучук-Ламбату, Гурзуфа, Алупки та Сімеїзу неширокими сітками ловили камбалу, яку потім доставляли до Сімферополя або продавали у прибережних селах. Для ловіння кефалі, чиларі, мокрелі, скумбрії, султанки було облаштовано декілька закладів в Кучук-Ламбаті на землі княгині Гагаріної, Гурзуфі у володіннях капітана Абдураманчикова та в Масандрі, що належала світлійшому князю Воронцову. Пристав 1 стану Ялтинського повіту у рапорті від 1 липня 1869 року повідомляв, що на березі вищевказаними поміщиками були побудовані невеликі хатки та коптильні для коптіння кефалі та чиларі. Свіжу рибу до Ялти та Алушти доправляли морем, а до Сімферополя та Бахчисараю – кіньми. Кефаль і чиларь солили, в’ялили та коптили, а скумбрію тільки солили. Для ловіння використовували сітки розміром 30 на 30 сажень, які сушили прямо на березі. Поблизу Севастополя на Балаклавській громадській землі в урочищі Мигало-Яло ловили кефаль, мокрель, султанку і скумбрію. Пристав 2 стану Ялтинського повіту у своєму рапорті тоді ж доповідав, що для рибалок на березі були облаштовані балаган із хмизу, перекритий дошками, та дерев’яний навіс для схову сухої та солоної риби. Усю рибу на баркасах доставляли до Балаклави, а звідти перевозили на підводах до Севастополя. Якщо мав місце над-
69
лишок риби, її для збуту відправляли до Сімферополя та Одеси. Ще два рибних заклади існували у Ласпах, що належали поміщику Вассалю, та у Балаклавській бухті, яка для ловіння риби була надана Балаклавській громаді Севастопольським міським управлінням за плату на користь міста 400 карбованців сріблом. Камбалу на Південному березі ловили з 15 березня до 15 червня, інші види риб – з початку липня до середини листопада[9,арк.2,3,6,7].
Вздовж західних берегів Кримського півострова ловили кефаль, біля мису Тарханкут та поблизу Ак-Мечеті здійснювали ловіння осетра, а на Тендрській та Кінбурнській косах і в районі поміж Дніпром та Перекопським перешийком – скумбрії. Останню ловили або неводами, або ставними сітками. На початку ХХ століття на косах працювало 28 неводних закладів, при цьому улов кожного невода становив у 1903 році близько 360-380 тисяч штук скумбрії за сезон, що тривав з травня по жовтень. Ловінням за допомогою ставних сіток займалося 150-200 шаланд, у розпорядженні яких було близько 6 тисяч сіток. На одну шаланду приходилося до 30 тисяч рибин за сезон. Ставні сітки розташовували у морі на якорях; під час ловіння скумбрія потрапляла туди і заплутувалася. Для ловіння кефалі на західному узбережжі Криму на початку ХХ століття існувало 12 закладів, які були досить великими підприємствами з 25-30 робітниками у кожному. Ловіння кефалі вимагало значних витрат на знаряддя лову та снасті і великої кількості робочих рук. Ловили її за допомогою підйомної сітки квадратної форми, площа якої іноді перевищувала десятину. Таку сітку розстилали горизонтально по дну моря, тому доводилось спочатку його розчищати. Під час лову три боки сітки піднімалися дещо над рівнем моря, а четвертий опускався на дно. Коли кефаль величезною зграєю заходила через вхідний отвір («ворота») до сітки, опущений бік швидко піднімали і риба залишалася немов би в мішку. Для швидкого підйому кефальної сітки як правило біля кожного з її кутів облаштовували високо над водою дерев’яні майданчики – «караваї», на яких знаходились блоки з підвішеними через них мотузками, прив’язаними до краю сітки. За сигналом отамана, керівника закладу, робітники, які знаходились на майданчику, починали піднімати мотузки. За один прийом середній улов кефалі становив 100-200 пудів, а іноді доходив і до 700. С.Зернов визначив загальну кількість виловленої кефалі всіма 12 закладами у 40000 пудів, що майже в 5 разів перевищувало рівень уловів періоду 60-х років XIX століття[10,с.4-8].
Слід зазначити, що протягом періоду, що розглядається, рибний промисел у Таврійській губернії розвивався в умовах досить ліберального законодавства про свободу моря, яке, втім, нерідко порушувалося землевласниками прибережних сіл та містечок. З цього приводу Новоросійський та Бесарабський генерал-губернатор давав доручення місцевим поліцейським властям «…суворо наглядати, щоб приватні власники не присвоювали собі виключного права на рибальство в прилеглих до їхніх земель морських водах, оскільки право це має належати всім і кожному, і щоб встановлений законом 10-саженний простір берега був завжди вільним для притулку рибалок і сушіння снастей…»[11,арк.9].
Безліч прикладів порушення законодавства наводив у своєму звіті начальник вченої експедиції з вивчення рибальства у Чорному та Азовському морях М.Данилевський. Особливим самочинством відзначалася економія графині Толстої, якій належала Обитічна коса поблизу Ногайська Бердянського повіту. Її береги на більш ніж 30 верст заходили
70
в Азовське море, даючи можливість як для неводного, так і крючкового лову риби. Проте економія дозволяла ловити рибу бувшим кріпакам поміщиці та стороннім особам лише за значну платню та за виконання інших умов. Один рибопромисловець уклав договір з економією на монопольне право ловіння на всьому березі коси за 600 карбованців на рік на користь поміщиці. Він мав 30 тисяч крючків для ловіння та 2 астраханських човни. Платня по 2 коп. з крючка або по 300 крб. з човна у 6 разів перевищувала платню, встановлену урядом за право річного лову в Каспійському морі. Проте рибопромисловець якраз з цього приводу не нарікав, його претензії стосувалися невиконання економією договору про монопольне право ловіння на косі. Так, економія за 300 карбованців на рік дозволила ведення рибного промислу ще й бердянському купцю Кобозєву. А інший рибопромисловець, сподіваючись на закон про свободу морського рибальства, розташував свої снасті поблизу казарми берегової сторожі. За це снасті в нього відібрали, а самого посадили до острогу. Архівні документи свідчать, що такі випадки поміщицького беззаконня були непоодинокими і траплялися в багатьох місцевостях[11,арк.9,12,22,50].
Але законодавство про вільне користування морськими водами порушували не тільки поміщики. Керченська міська управа на протязі декількох десятиліть забирала у рибалок 1/10 частину виловленої риби в якості платні за користування незаселеними берегами пісчаних кос. У звіті про діяльність Керченського торгового порту за 1907 рік вказується, що «цей збір з рибалок продовжується так давно, що рибалки звикли до нього і заявляють претензії лише при намаганнях управи збільшити його до 1/6 частини улову»[12,арк.24].
Рибальство складало заняття досить великої частини населення Таврійської губернії, при цьому відзначалася тенденція до зростання кількості місцевих рибалок. Стосовно 60-х років XIX століття М.Я.Данилевський вказував, що на Азовському морі розвиток рибальства почався недавно і був справою переважно не місцевого населення, а робітників із сусідніх українських губерній[1,с.187-188]. За даними подвірного перепису 1884-1887 рр., рибальством у Таврійській губернії займалося 1415 сімей з 9653 душами. Разом з тим на долю кримських повітів доводилось лише 373 сім’ї, тоді як у Мелітопольському повіті мешкало 487 сімей рибалок, у Дніпровському – 424, у Бердянському – 131[13,с.29]. Рибалки материкових повітів були значно заможнішими від кримських, оскільки ловіння риби не відволікало їх від основних землеробських занять. На берегах Криму рибалки займались тільки рибальством. Скрізь у губернії рибалки намагалися більш комфортно облаштовувати свій побут порівняно з селянами-хліборобами. Сама праця рибалки, часті виходи на човнах у бурхливе море були пов’язані з певним ризиком для життя, тому, повернувшись до берега, рибалки «відводили душу». Навіть заможні землероби поводилися значно ощадливіше, тоді як рибалка намагався жити одним днем, вдовольняючи різні забаганки. Наприклад, у будинку простого рибалки можна було зустріти покоївку та няньку[2,с.5-6; 13,с.29].
Значна кількість рибалок у Мелітопольському та Дніпровському повітах у другій половині XIX століття була пов’язана з розвитком рибальства на Дніпрі. За кількістю риби Дніпро було набагато біднішим і від Азовського моря, і від річок Дон чи Кубань, тому рибальство там мало переважно місцеве значення і слугувало постачанню рибою великих придніпровських міст, перш за все Херсона, Олександрівська, Катеринослава.
71
З великої риби ловилися короп, лящ, сом, осетер, стерлядь, а з малої – щука, окунь, карась, лин, чорнуха, густиря, тараня, судак, бичок, оселедці. Дніпровські рибалки часто складали товариства, об’єднуючись на просту сітку по 2-3 чоловіки, а на невод – по 12-15 чоловік. Особливістю збуту дніпровської риби було те, що навіть влітку значна її частина продавалася свіжою, оскільки риби не вистачало, а попит на неї в містах був підвищений. Продавалася вона досить дорого, принаймні майже вдвічі дорожче від кубанської чи донської риби. Так, лящ і судак коштували від 50 коп. до 1 крб. за десяток або до 1.80 крб. за пуд, свіжий короп – 20 коп. за фунт, свіжа щука – 1.20-2.60 крб. за пуд, свіжий осетер з ікрою – 8-15 крб., без ікри – 4-5 крб. за пуд, оселедці дрібні – 10 крб., а більші – 30-50 крб. За пуд, тараня засолена продавалася по 6 крб. за 1000 штук. Популярним був промисел, яким займалися переважно жінки: ловіння раків. Для цього використовували густий волок до 3 сажень довжиною; так за один раз виловлювали іноді до 10 тисяч штук. В Олешках і деяких інших місцях готували консерви із ракових шийок, для чого раків спочатку варили, а потім сушили у жарко натопленій печі. Фунт таких консервів коштував від 20 до 30 копійок[13,с.24-25].
До кінця XIX століття кількість рибалок у Таврійській губернії збільшилася. За даними першого загального перепису населення Російської імперії 1897 року, рибальством та мисливством у губернії займалися 3823 домогосподарі з 8103 членами сімей. Відсоток професійних мисливців, вочевидь, був незначний, тому можна стверджувати, що на той час рибальство складало основне заняття більш ніж 11 тисяч чоловік, або 0,9% населення губернії[14,с.184-185, XXIV].
Відсутність жорстких регламентацій та обмежень щодо лову риби мала і негативні наслідки. Таврійський губернатор у своєму річному звіті ремствував з цього приводу: «Користуючись буквальним смислом ст. 567 т. XII, якою забороняється ловити самоловами лише з боку річкових гирл і не зустрічаючи в законі ніяких обмежень стосовно лову риби у морі, азовські рибалки використовують виключно самолови, які складаються з міцної мотузки з 30000 прив’язаних до неї крючків без наживи. Один такий самолов розтягується у морі на протязі бл. 7 верст, а оскільки на всьому Азовському узбережжі налічується не менше 20 млн. крючків, то ними можна зайняти простір у 666 верст, тобто перегородити Азовське море, яке має найбільшу ширину бл. 90 верст, сім разів»[15,с.22-23]. Далі губернатор вказує на те, що із сотні рибин, які чіпляються за крючки, на них залишається хіба що одна, а інші, поранені, гинуть у морі[15,с.23]. Данилевський, щоправда, вважає таке твердження стереотипом, який на практиці не підтверджується. Він пише, що членам як каспійської, так і азовської експедицій дуже рідко доводилось зустрічати мертву рибу, викинуту на берег. Зате вони часто бачили рибу із зовсім загоєними ранами від крючків, з яких ця риба зривалася[1,с.205].
Так чи інакше, але з різних причин до кінця XIX століття рибальство у західній частині Азовського моря приходить до занепаду. Губернатор мав рацію, коли звертав увагу на безконтрольне, нерозсудливе, надмірне ловіння риби, внаслідок чого рибні ресурси моря почали виснажуватись. На початку ХХ століття, за підрахунками С.Зернова, кількість рибалок, промислових човнів та й самих рибопромисловців на Азовському узбережжі Таврійської губернії зменшилась у 4-6 разів порівняно з ситуацією останньої чверті XIX століття. Значно скоротилось ловіння не тільки червоної, але й білої риби, і навіть тараня, сула тощо у західній частині
72
моря майже зникли. Частина рибалок у пошуках роботи на літо йшла на Каспій, а деякі навіть переселялись на Амур[2,с.6-8].
У Керченській протоці ситуація, за оцінками С.Зернова, була значно кращою: «Збільшення розмірів неводів, незвичайний ріст сітяного промислу, збільшення вилову – з відповідним збільшенням солильних закладів, наскільки я поки що можу судити, є характерними для теперішнього моменту рисами керченського рибальства». Він наводить дані, за якими у 1891 році у Керчі було тільки 28 закладів для соління оселедців, а на початку ХХ століття – вже 87, у т.ч. 56 великих[2,с.11]. Оскільки свіжими оселедців не вивозили, збільшення кількості солильних закладів майже у три рази, безумовно, свідчило про зростання виловів. Статистичні дані про вилови та вивезення риби з Керчі також, начебто, не вказували на тривожні тенденції. Аналізуючи дані про експорт риби з Керченського порту у 1901, 1904, 1908, 1909 рр., можна дійти висновку, що він щорічно становив понад 200 тисяч пудів. При цьому левова частка засолених оселедців направлялася не за кордон, а у внутрішні губернії Російської імперії. Виловлювалося риби значно більше, ніж вивозилося, наприклад, у 1908 році було виловлено 463 тисячі пудів[16,арк.24;17,арк.11зв.; 18,арк.40зв.;19,с.134]. Подібна ситуація відмічалася і в кінці XIX століття, і це розглядалося як аргумент на користь проведення до Керчі залізниці. Керченський градоначальник М.Є.Колтовський вказував, що за відсутності впоряджених шляхів сполучення маса риби, яка могла б мільйонами пудів заповнити ринки центральної і північної Росії, знову викидається в море, або заривається у землю[20,с.8]. Проте до мільйонів пудів справа так і не дійшла. Джерела вказують на тенденцію до постійного зменшення вилову риби в Керченській протоці. Тепер у листах до Керченського градоначальника б’ють на сполох члени правління Керченського відділу товариства рибоводства та рибальства. У листі від 12 грудня 1907 року вказується, що на протязі останніх 20-25 років рибальський промисел систематично падає, а вилов риби порівняно з минулими роками значно скоротився. Серед причин, що негативно впливали на розвиток рибальства, названо засипання рибальських місць біля кос Тузли та Чушки мулом, що вибирався в результаті поглиблення Керченської протоки та Керченського порту: «Наслідком такого засипання було забруднення і обміління цих місць, зміна течії, а з нею – і ходу риби, а також утворення пагорбів, зачіплюючись за які, рвуться рибальські снасті». В іншому листі від 9 березня 1909 року звертається увага на хижацьке ловіння риби протягом майже цілого року сітками-волокушами з малими вічками, що призводить до систематичного винищення рибних багатств Азовського і Чорного морів: «Оселедці виловлюються камсовими сітками ікряні, зовсім малі і худі. Маса молоді знищується. Вага оселедців, яка дорівнювала декілька років тому назад 7,5-8 пудів тисяча, знизилася до 5,5 і навіть до 2,5 пудів тисяча. Цінність оселедців на ринку також зовсім упала»[21,арк.1,7].
Слід зазначити, що уряд відреагував на безкінечні клопотання та пропозиції щодо впорядкування умов ведення рибальства і 8 березня 1911 року імператором був підписаний Закон про доповнення та зміну діючих постанов про рибальство на Чорному та Азовському морях і ріках, які впадають у ці моря. Щоправда, в даному випадку законодавець став на захист лише найбільш цінних порід риби. У басейні Чорного та Азовського морів заборонялося ловіння червоноловними плавними сітками, а також риби, яка не досягла наступної довжини: білуги – 26 вершків, осетра і шипа – 16
73
вершків, севрюги – 14 вершків, стерляді – 6 вершків. Маломірна риба, яка потрапляла при ловінні, мала негайно випускатися у воду. Заборонялися продаж, купівля, схов та перевезення маломірної риби вказаних порід. Передбачалися досить значні штрафні санкції за порушення цих норм закону: за ловіння червоноловними плавними сітками винні піддавалися штрафу від 300 до 500 крб. За ловіння, продаж, купівлю, схов чи перевезення маломірної червоної риби, а також невипущення її у воду передбачався штраф від 10 до 100 крб. з кожної сотні риби[22,арк.3].
Dura lex, проте ж і обійти закон охочих вистачало. У циркулярному листі від 22 серпня 1915 року Керченський градоначальник повідомляв поліцмейстеру міста, що за даними завідувача рибальством в Азовсько-Донському басейні, на рибному базарі у значних розмірах спостерігалася незаконна торгівля маломірною червоною рибою. З огляду на це було запропоновано негайно провести перевірку рибної торгівлі, скласти відповідні протоколи, а всю маломірну рибу конфіскувати і розподілити по «богоугодним» закладам[22,арк.4].
Закон врегулював ще одну проблему яка несподівано виникла влітку 1908 року, коли біля кримських берегів Чорного моря з’явився траулеровий пароплав з невинною назвою «Федя». Його поява призвела до псування рибацьких снастей, крім того, як вказував В.Ієнтч, «…з’являючись на промисел щотижня, а іноді й двічі на тиждень, «Федя» вичерпував своїм тралом майже щоразу величезну кількість червоної риби, тоді як рибалкам на їхній «посуд» стала потрапляти риба все рідше і рідше». Траулер «Федя» був приписаний до Одеського порту, куди протягом 1908 року він доставив 2710 пудів свіжої риби. У 1909 році до нього приєднались ще 4 траулери, які разом виловили 8515 пудів. На початку 1910 року вже існувала ціла траулерна флотилія з 6 суден, які до 1 травня привезли до Одеси 10697 пудів риби, хоча, за даними одеських торгівельних фірм, їхній улов протягом 1909-1910 рр. складав не менш ніж 47400 пудів вартістю 284400 крб. Так 6 пароплавів виловили в три рази більше від того, що виловлювали 800 рибалок на 260 човнах. Улюбленим місцем лову тралами були морські води поблизу мису Тарханкут на західному узбережжі Кримського півострова. Там взимку збиралася велика кількість осетра, севрюги і дрібної білуги. Осетер становив 80 % улову, білуга і севрюга – 18 %, ще 2% припадало на менш цінну камбалу. В.Ієнтч головну загрозу від ловіння тралами визначив таким чином: «…протягом усієї зими траулери ловлять рибу в одному і тому ж місці; в одному і тому ж місці, отже, щоденно вичерпується величезна кількість червоної риби і маса молоді її гине від розпорів траулерів, що тягнуться по морському дну»[4].
На той час прямої заборони ловіння риби тралами в законодавстві не існувало, тому була необхідність врегулювати даний промисел. Закон від 8 березня 1911 року пішов шляхом його повної заборони. За ловіння у Чорному і Азовському морях риби тралами власник і командир відповідного траулера повинні були штрафуватися на суму від 300 до 2000 крб. і, крім того, піддаватися арешту на строк до одного місяця. Трали як незаконні засоби рибальства , а також піймана з їх допомогою риба відбиралися[22,л.3].
Важливим наслідком розвитку рибальського промислу в губернії було утворення солильних, коптильних закладів, консервних заводів для переробки виловленої риби. Таким чином, рибальство слугувало підґрунтям для розвитку переробної промисловості. Таких підприємств у 1914 році
74
працювало в губернії 28, на них було зайнято 439 робітників, які виробляли продукції на 37330 крб.[23,с.149].
За підсумками нашого дослідження можна зробити наступні висновки. Рибні промисли в Таврійській губернії у другій половині XIX століття досить динамічно розвивалися. Щороку виловлювалося і вивозилося за її межі сотні пудів різних видів осетрових, червоної риби, оселедців, кефалі тощо. Проте неврегульоване законодавством, безконтрольне, хижацьке ловіння риби призвело до винищення рибних багатств перш за все Азовського моря і загалом до виснаження морських і річкових рибних запасів губернії. Протягом ХХ століття ці запаси частково відновлювалися, але за рахунок менш цінних порід риби.
На сьогоднішній день промислове рибальство на Півдні України відновлюється після кризи 90-х років ХХ століття. Проте структура рибних запасів Чорного і Азовського морів за час, що минув, змінилася досить суттєво. Близько 90% морського вилову України припадає на три види масових пелагічних риб: шпрот, камсу і тюльку. Разом з тим критична ситуація склалася у зв’язку зі скороченням популяції азовсько-чорноморських осетрових риб, тому з 2000 року Україна та Росія за взаємною згодою припинили їхнє ловіння в регіоні[24,с.11; 25,с.4]. Значно збідніли рибні ресурси Дніпра, особливо після пуску Каховської ГЕС, коли Каховським водосховищем були затоплені плавні, а промислові викиди у воду з підприємств Запорізької та Дніпропетровської областей перевищують будь-які допустимі норми. Отже, історичний досвід вказує на те, що у своїй господарській діяльності людина не має права нехтувати законами природи і призводити до втрати екологічного балансу. Це цілком стосується і розвитку рибного промислу як в історичному минулому, так і в сьогоденні.
 
Список використаних джерел
1. Данилевский Н.Я. Описание рыболовства на Черном и Азовском морях / Данилевский Н.Я. – Исследования о состоянии рыболовства в России. – Т. VIII. – СПб.: Тип. В.Безобразова и К., 1871. – 316 с.
2. Зернов С.А. Первый (предварительный) отчет по исследованию рыболовства Таврической губернии. – Журналы заседаний Таврического губернского земского собрания XXXVII очередной сессии с 30 ноября по 12 декабря 1902 г. С приложением отчета Губернской Управы и докладов / Зернов С.А. – Симферополь: Тип. Спиро, 1903. – 26 с.
3. Зинченко Н. Рыболовство в Таврической губернии / Зинченко Н. – СПб., 1892. – 13 с.
4. Иентч В. Траулевый промысел в Черном море / Иентч В. – СПб., 1910. – 9 с.
5. Шмидт П.Ю. Морские промысла. Исследование промыслов Таврической губернии / Шмидт П.Ю. – СПб., 1904. – 9 с.
6. Фрейберг В.П. Рыболовство Керченского района / Фрайберг В.П. – Сборник статей по экономике и быту Керченского района. – Вып. 1. – Керчь: Керч. отделение Об-ва по изуч. Крыма, 1929. – С.48-58.
7. Державний архів в Автономній Республіці Крим (далі – ДА в АРК). – Ф.221. – Оп.1. – Спр.416.
8. Материалы, собранные земскими учреждениями Таврической губернии, по вопросу о соединении Крыма с центральными губерниями паровою железною дорогою. – Симферополь, 1869.
9. ДА в АРК. – Ф.2. – Оп.1. – Спр.122.
75
10. Шмидт П.Ю. Морские промысла. Исследование промыслов Таврической губернии / Шмидт П.Ю. – СПб., 1904.
11. ДА в АРК. – Ф.27. – Оп.1. – Спр.7519.
12. Так само. – Ф.162. – Оп.2. – Спр.5417.
13. Памятная книжка Таврической губернии. – Симферополь: Стат бюро губ. земства, 1889. – Отд. VI.
14. Первая всеобщая перепись населения Российской империи, 1897. – СПб.: Изд-е Центр. стат. ком. МВД / Под ред. Н.А.Тройницкого. – XLI. Таврическая губерния. – 1904.
15. Всеподданнейший отчет Таврического губернатора за 1885 год. – Симферополь, 1886.
16. ДА в АРК. – Ф.286. – Оп.1. – Спр.41.
17. Так само. – Спр.49.
18. Так само. – Ф.162. – Оп.2. – Спр.5660.
19. Кнушевицкий С.А. Обзор коммерческой деятельности южно-русских портов / Кнушевицкий С.А. – Харьков: Упр-е Юж. ж. д., 1910.
20. Записка о соображениях и даннях, на основании которых предполагается проведение железной дороги в Керчь и устройство порта, составленная Керчь-Еникальским градоначальником контр-адмиралом М.Е.Колтовским / Колтовский М.Е. – Керчь, 1895.
21. ДА в АРК. – Ф.162. – Оп.2. – Спр.5442.
22. Так само. – Ф.35. – Оп.1. – Спр.39.
23. Обзор Таврической губернии за 1914 г. – Симферополь: Тавр. губ. тип., 1915.
24. Шляхов В.А., Чащин А.К. О состоянии запасов основных промысловых рыб Азовского и Черного морей в 2000 году и перспективах их промысла в 2002 году / Шляхов В.А., Чащин А.К. // Труды Южного НИИ морского рыбного хозяйства и океанографии. – 2000. – Т.45. – С.11-20.
25. Серобаба И.И. Современные проблемы использования биоресурсов и управления прибрежными зонами Азово-Черноморья / Серобаба И.И. // Труды Южного НИИ морского рыбного хозяйства и океанографии. – 2000. – Т.45. – С.4-10.
 
Бойко В.В. Развитие рыболовства в Таврической губернии во второй половине
XIX – начале ХХ в.
На основе малоизвестных архивных и опубликованных источников проанализированы уровень, условия и результаты развития рыболовного промысла в Таврической губернии во второй половине XIX – начале ХХ в., определены причины истощения рыбных ресурсов Азовского и Черного морей в начале ХХ в.
Ключевые слова: Таврическая губерния, рыболовство, морские промыслы.

Boyko, V.V. Development of fishery in Taurida province in second half of the
XIX – the beginning of the XX-th century
On the basis of the little-known archival and published sources conditions and results of development of a fishing craft in Taurida province in the second half XIX – beginning of the XX-th century are analyzed. The reasons of an exhaustion of fish resources of the Azov and Black seas in the beginning of the XX-th century are defined.
Key words: Taurida province, fishery, sea crafts.
76
 
 
ПУБЛИКАЦИЯ: Бойко В.В. Розвиток рибальства у Таврійській губернії у другій половині XIX – на початку ХХ ст. // Гілея: науковий вісник: Збірник наукових праць, випуск 35.  Київ, 2010. С. 68-76.
 
 
Поделиться:
Обсудить в форуме
Необходимо авторизоваться или зарегистрироваться для участия в дискуссии.

Публикации

Мазуров А. Б. Цепкин Е. А. Рыболовный промысел в XII-XVIII вв.: (по данным раскопок в Коломне)
В настоящей статье рассмотрена происходящая из раскопок в г. Коломне... Читать далее...

Публикации

Васильева А. В. Особенности рыбного промысла населения Недвиговского городища
                Материалом для настоящей работы послужили костные остатки рыб, извлеченные... Читать далее...

Публикации

Дмитриев А. Ловили сёмгу с осетром... Из истории Выборгской губернии
По статистике, сегодня не менее 70% населения планеты увлекается рыбалкой,... Читать далее...

Публикации

Анфимов Н.В. Рыбный промысел у меотов
В эпоху раннего железа меотские племена являлись основным на­селением бассейна... Читать дальее...
Вы находитесь здесь: Библиотека Тематический каталог Новое и новейшее время: рыбная промышленность и ее исследования Бойко В.В. Розвиток рибальства у Таврійській губернії у другій половині XIX – на початку ХХ ст.